Зондування.

Зондування.

Зондування застосовують для визначення стану пародонта за непрямим показником — станом періодонтальної щілини. На межі ясна—зуб (зубо-ясенне з"єднання) розміщена зубоясенна борозна. Порушення зв"язку епітеліального прикріплення з кутикулою шару емалі є початковим моментом утворення періодонтальної кишені. У разі патогенних впливів місцевого і загального характеру, поєднаного ендогенного і екзогенного впливу можуть розвиватися різні захворювання. Поширеними симптомами цих захворювань є запалення, утворення періодонтальних кишень, ретракція ясенного краю. Наявність і глибину періодонтальної кишені визначають за допомогою стоматологічного зонда, кінець якого обов"язково повинен бути затуплений, а на рабочій поверхні нанесені насічки на відстані 0,5—1 мм одна від одної. Зонд без зусилля уводять в зубоясенну борозну почергово з чотирьох боків — вестибулярного, орального і двох апроксимальних. Якщо зонд у зубоясенну борозну занурюється на частки міліметра, це вважається нормою і свідчить про відсутність пародонтальної кишені.
.
Якщо немає пародонтометра, то вимірювання можна проводити затупленим зондом, тупим кінцем голки Міллера, пластмасовим, гутаперчевим чи паперовим штифтами.
Кінець інструмента чи штифта обережно вводять у ясенну кишеню доти, доки на шляху не зустрінеться опір або ж хворий не відчує біль, потім захоплюють пінцетом на рівні ясенного краю ту частину, яка виглядає із кишені, і за допомогою міліметрової лінійки вимірюють відрізок, який зайшов у ясенну кишеню. Штифт можна також відрізати на рівні ясенного краю після уведення його до дна ясенної кишені, завдяки чому відразу ж буде отримано розмір цієї кишені. Відомі також срібні штифти з поділками, що полегшує вимірювання.
Розроблені методики визначення глибини пародонтальної кишені шляхом уведення у неї з чотирьох боків чотирьох різних за конфігурацією рентгеноконтрасних штифтів або введення із шприца рентгеноконтрастних рідких речовин з наступним отриманням рентгенівського знімка.
Для обстеження експертами ВООЗ запропонований спеціальний пародонтальний зонд, що має темну частину на рівні 3,5-5,5 мм і масу 25 г. Зондування проводять без тиску, занурюючи зонд до відчуття протидії з боку дна кишені і пересуваючи його по периметру зуба. Якщо темна частина зонда занурюється під ясна, значить, глибина кишені понад 6 мм. Якщо маркування трохи видно з-під ясен — кишеня глибиною 4—5 мм. Якщо повністю видно маркувальну частину, глибина кишені становить 3,5 і менше міліметрів.
На жаль, визначення індексів, зокрема CPITN чи інших, де використовується інформація про глибину кишені, проводиться не завжди. Дані про глибину періодонтальної кишені обов"язково фіксують в історії хвороби, що дасть можливість стежити за динамікою процесу.
Зондування обов"язково проводять у поєднанні з визначенням рівня розміщення ясенного краю по відношенню до анатомічної шийки. За наявності низки захворювань відбувається ретракція (зменшення об"єму) ясен за рахунок скорочення, вкорочення і зникнення деяких морфологічних структур.
Унаслідок цього ясна знаходяться на деякому рівні кореня зуба, що і дозволяє говорити про клінічну шийку. У такому разі для визначення рівня руйнування стінок комірок і волокон пародонта необхідно до глибини занурення зонда приєднати величину оголення кореня (відстань від анатомічної до клінічної шийки зуба). Під час зондування слід простежити, чи не виникає після зондування кровоточивість, гноєтеча. За допомогою зондування можна визначити наявність під"ясенного каменя.