Феномен Катца-Ефрона-Гедьфанда.

Феномен Катца-Ефрона-Гедьфанда.

Ці автори запропонували використовувати для створення індивідуальної оклюзійної поверхні феномен Христенсена шляхом внутрішньоротового запису з використанням шарнірного оклюдатора.
За методикою Ефрона (1929) після визначення центрального співвідношення щелеп і гіпсування моделей в оклюдатор проводять постановку фронтальних зубів на обох щелепах, а в ділянці жувальних зубів зберігають висоту прикусних валиків. У клініці вводять воскові шаблони в ротову порожнину і пропонують пацієнту співставити зуби в передній оклюзії; в утворений при цьому клиноподібний дефект у ділянці бічних зубів вносять і закріплюють на нижньому валику воскову вставку з обох боків, яка під час змикання щелеп роздавлюється, набуваючи клиноподібної форми і заповнюючи даний проміжок. Прикусні валики виводять з рота, охолоджують і знову вводять, пропонуючи пацієнту стиснути щелепи в центральній оклюзії, уважно стежачи за цим станом. При цьому між фронтальними зубами утворюється просвіт, для ліквідації якого необхідно на верхньому прикусному валику зрізати віск у вигляді клину, після чого поверхня його набуває випуклої форми, тобто створюється сагітальна оклюзійна крива, за якою і проводять постановку жувальних зубів верхньої щелепи, а потім — нижньої.
А.Я. Катц і З.П. Гельфанд (1937) модифікували цей метод, замінивши воскові прикусні валики на стенсові, а також змінили методику формування оклюзійної кривої під час наступної постановки зубів. За їхньою методикою прикусні валики за шириною і висотою приблизно повинні відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку чи частині, висота та співвідношення їх контролюється і коригується у ротовій порожнині хворого.
Корекція валиків у ротовій порожнині дозволяє, по-перше, їх припасувати, а, по-друге — хворий звикає закривати рот без спонукання з боку лікаря. Усі ці маніпуляції призводять до втоми жувальних м"язів, що і буде сприяти встановленню щелеп у положення відносного фізіологічного спокою, а це, в свою чергу, полегшить визначення правильного центрального співвідношення їх. Сагітальна і поперечна криві формуються за допомогою феномена Христенсена.
Для цього валики покривають кашкою із пемзи або наждака, після ного пропонують пацієнту виконати різноманітні рухи нижньої щелепи. Потім на валиках роблять помітки та фіксують у ротовій порожнині в положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом.
Постановку штучних зубів починають на моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на восковий. При цьому всі зуби, за винятком бічних різців (вони віддалені на 0,5 мм), повинні торкатися площини нижнього оклюзійного валика. Постановка зубів на нижній щелепі проводиться у щільному контакті з антагоністами верхньої щелепи. Використання даної методики економить час, не вимагає застосування дорогих анатомічних артикуляторів, знижує відсоток помилок під час визначення центрального співвідношення щелеп, тим самим зменшує кількість браку і переробок протезів.