Етапи виготовлення — зняття відбитка лиця гіпсом, еластичними масами із попереднім заповненням дефекту марлевими тампонами, змоченими у вазеліні, встановленням гумових (пластмасових) трубок у носові ходи (для дихання), ізоляцією (змащуванням вазеліном, обгороджуванням валиком з марлі брів, вій, волосяної частини голови). Шар рідкого гіпсу завтовшки 1,5—2 см наносять на поверхню обличчя: спочатку в заглиблення орбіт, губ, а потім і на частину обличчя, що залишилася. Після кристалізації гіпсу відбиток знімають і замочують у мильній воді на 5—10 хв, відливають модель. Відбиток лиця еластичною масою можна отримати, використавши пристрій В.А. Меняєвої.
На моделі лиця з пластиліну чи воску виконують шаблон протеза, використовуючи фотографії хворого до виникнення дефекту. Обов"язково враховують особисті зауваження та побажання пацієнта. Відмодельований шаблон протеза приміряють на хворому. Підбирають фіксувальну частину — затискач, окулярну оправу, коли потрібно, то з коригувальними скельцями, готують фіксувальні пристрої — втулки для замка, ложе та шпильки для оправи тощо. Отримують гіпсову розбірну форму (мантель), занурюючи шаблон протеза у гіпсовий відлиток для дублювання воскової композиції протеза. Обтискують за мантелем пластинку розігрітого воску, готують воскову репродукцію протеза з товщиною стінок до 2 мм і припасовують її спочатку на моделі, а потім — на обличчі хворого з формуванням функціональних країв протеза (ширина 4—5 мм) за межами дефекту. Розміщують у шаблоні фіксувальні пристрої. Разом з хворим підбирають колір протеза за спеціально виготовленою шкалою з точною рецептурою (за складом, дозуванням матеріалів (пластмаса), особливо барвників). Після припасування шаблон гіпсують у кювету.
У разі великих розмірів протеза застосовують сегментовану кювету С.Н. Бармашова. Видаляють віск шаблона протеза із кювети, формують еластичною пластмасою і полімеризують. Припасовують протез на моделі та на хворому, закріплюють на фіксувальній частині (окулярна оправа, затискач); монтують, коли потрібно, за допомогою швидкотвердіючої пластмаси чи клею вії, брови, вуса, бороду. Якщо немає фотографії хворого, протез носа моделюють, керуючись антропометричними даними.
Комбінований щелепно-лицевий протез Оксмана. До післярезекційного протеза верхньої щелепи приварюють на передній його поверхні паралельно дві муфти з внутрішнім діаметром 3—3,5 мм і відкритим одним кінцем. Уводять протез у ротову порожнину хворого і знімають відбиток лиця з відбитком на ньому передньої поверхні щелепного протеза. Розміщують щелепний протез у відбитку і відливають модель лиця. У муфти протеза вставляють 3 стержні діаметром 0,7—0,8 мм з ортодонтичного стального нержавіючого дроту, трохи зігнуті з одного кінця і спаяні разом на іншому кінці. Спаяні кінці стержнів уводять у шаблон (воскову композицію) лицевого протеза. Моделюють з воску лицевий протез і закінчують його виготовлення за класичною методикою. Лицевий протез фіксують на обличчі за допомогою окулярної оправи, а також стержнями, які входять у втулки щелепного протеза.