Методика двофазної імплантації передбачає приживлення спочатку тільки кореневої, внутрішньокісткової частини імплантата в умовах ізоляції від ротової порожнини. Лише після успішного вирішення цієї задачі до кореневої частини імплантата приєднують його головку. Класичним прикладом двофазної методики імплантації є система Бранемарка, яка застосовується за повної відсутності зубів. Показаннями до застосування цієї системи є:.
1) недостатня фіксація повних знімних протезів через виражену атрофію коміркового відростка чи частини;.
2) нездатність хворого адаптуватися до знімних протезів незалежно від ступеня їх фіксації;.
3) функціональні розлади (блювання), пов"язані із застосуванням знімних протезів, при цьому вік хворих коливається у значних межах — від 20 до 77 років.
Найдоцільнішою є конструкція, коли двом імплантатам, що прижилися, відповідає один штучний зуб (фасетка).
Оперативні втручання проводять у два етапи (фази): введення кореневої частини імплантата (перша фаза), під"єднання головки (друга фаза). Перша фаза операції складається із низки послідовних маніпуляцій, що проводяться під місцевою анестезією з премедикацією:.
1) проведення широкого горизонтального розрізання слизової оболонки з вестибулярного боку приблизно на рівні половини висоти коміркового відростка чи частини, відшарування і відкидання в язиковий чи піднебінний бік слизово-окісного клаптя до оголення коміркового відростка чи частини від одного ментального отвору до другого —на нижній щелепі і до стінок верхньощелепних пазух — на верхній;.
2) вирівнювання коміркового гребеня у зоні розміщення імплантатів шляхом зішл іфовування;.
3) визначення місцерозташування шести імплантатів на кожній щелепі і розмітка їх шляхом буріння за допомогою звичайного швидкого бора;.
4) створення першого кісткового ложа для імплантата, місце для якого вибирають ближче до середньої лінії щелепи, ретельно орієнтуючи його щодо гребеня і тіла щелепи;.
5) створення кісткового ложа для решти імплантатів із забезпеченням паралельності гнізд за допомогою спеціального пристосування (паралелометра), яке розміщують у кістковому ложі першого імплантата;.
6) розширення і підготовка кісткового ложа для уведення у нього кореневої частини імплантата;.
7) уведення кореневої частини імплантата в кісткове ложе;.
8) ушивання рани;.
9) післяопераційне ведення хворого.
Другу фазу операції проводять після заживання через 3-4 міс на нижній щелепі і 5—6 міс — на верхній. Вона складається зі встановлення опорних головок, тобто позакоміркової частини конструкції. З цією метою оголюють гвинти-заглушки, обережно викручують їх і замінюють опорними головками. Операційне поле на 1 тиж закривають захисною капою.
Протезування починають через 2 тиж після операції установлення опорних головок. Післяопераційні результати успішні: протягом 15—20 років, стабільність протезів на нижній щелепі спостерігається у 99 % і на верхній — у 95 % хворих.
Близька до системи Бранемарка двомоментна внутрішньокісткова система імплантатів IMZ (інтрамобільні циліндричні імплантати). Ця система оснащена амортизатором, за яким можливе спостереження і його заміна, оскільки протезні конструкції, що опираються на амортизувальний елемент, з"єднані з імплантатом за допомогою гвинтів. Заданими Kirsch і Mentag (1986), 95 % IMZімплантатів продовжували успішно функціонувати через 7,5 року після їх установлення. Такий успіх пояснюється надійною остеоінтеграцією, а також тим, що до імплантата за рахунок спеціального формувача ясенного краю прикріплюється слизова оболонка. Крім того, важливу роль відіграє ретельний підбір пацієнтів, високий рівень діагностики, доопераційне планування лікування, точність хірургічної техніки і високий рівень гігієни ротової порожнини.