Методика двофазної імплантації передбачає приживлення спочатку тільки кореневої, внутрішньокісткової частини імплантата в умовах ізоляції від ротової порожнини. Лише після успішного вирішення цієї задачі до кореневої частини імплантата приєднують його головку. Класичним прикладом двофазної методики імплантації є система Бранемарка, яка застосовується за повної відсутності зубів. Показаннями до застосування цієї системи є:.
1) недостатня фіксація повних знімних протезів через виражену атрофію коміркового відростка чи частини;.
2) нездатність хворого адаптуватися до знімних протезів незалежно від ступеня їх фіксації;.
3) функціональні розлади (блювання), пов"язані із застосуванням знімних протезів, при цьому вік хворих коливається у значних межах — від 20 до 77 років.
Найдоцільнішою є конструкція, коли двом імплантатам, що прижилися, відповідає один штучний зуб (фасетка).
Оперативні втручання проводять у два етапи (фази): введення кореневої частини імплантата (перша фаза), під"єднання головки (друга фаза). Перша фаза операції складається із низки послідовних маніпуляцій, що проводяться під місцевою анестезією з премедикацією:.
1) проведення широкого горизонтального розрізання слизової оболонки з вестибулярного боку приблизно на рівні половини висоти коміркового відростка чи частини, відшарування і відкидання в язиковий чи піднебінний бік слизово-окісного клаптя до оголення коміркового відростка чи частини від одного ментального отвору до другого —на нижній щелепі і до стінок верхньощелепних пазух — на верхній;.
2) вирівнювання коміркового гребеня у зоні розміщення імплантатів шляхом зішл іфовування;.
3) визначення місцерозташування шести імплантатів на кожній щелепі і розмітка їх шляхом буріння за допомогою звичайного швидкого бора;.
4) створення першого кісткового ложа для імплантата, місце для якого вибирають ближче до середньої лінії щелепи, ретельно орієнтуючи його щодо гребеня і тіла щелепи;.
5) створення кісткового ложа для решти імплантатів із забезпеченням паралельності гнізд за допомогою спеціального пристосування (паралелометра), яке розміщують у кістковому ложі першого імплантата;.
6) розширення і підготовка кісткового ложа для уведення у нього кореневої частини імплантата;.
7) уведення кореневої частини імплантата в кісткове ложе;.
8) ушивання рани;.
9) післяопераційне ведення хворого.
Другу фазу операції проводять після заживання через 3-4 міс на нижній щелепі і 5—6 міс — на верхній. Вона складається зі встановлення опорних головок, тобто позакоміркової частини конструкції. З цією метою оголюють гвинти-заглушки, обережно викручують їх і замінюють опорними головками. Операційне поле на 1 тиж закривають захисною капою.
Протезування починають через 2 тиж після операції установлення опорних головок. Післяопераційні результати успішні: протягом 15—20 років, стабільність протезів на нижній щелепі спостерігається у 99 % і на верхній — у 95 % хворих.
Близька до системи Бранемарка двомоментна внутрішньокісткова система імплантатів IMZ (інтрамобільні циліндричні імплантати). Ця система оснащена амортизатором, за яким можливе спостереження і його заміна, оскільки протезні конструкції, що опираються на амортизувальний елемент, з"єднані з імплантатом за допомогою гвинтів. Заданими Kirsch і Mentag (1986), 95 % IMZімплантатів продовжували успішно функціонувати через 7,5 року після їх установлення. Такий успіх пояснюється надійною остеоінтеграцією, а також тим, що до імплантата за рахунок спеціального формувача ясенного краю прикріплюється