2.

Ендоосальні (ендоосальні, внутрішньокісткові) імплантати. Фіксуються не тільки за рахунок механічних сил, але й завдяки процесам остеоінтеграції. Розрізняють внутрішньокісткові імплантати за Лінковим — пластинкові і за Бранемарком — циліндричні, гвинтові; останні завдяки наближеній до кореня природного зуба формі стали найпоширенішими у лікарській практиці. Після вживлення імплантата, якщо дотримані всі умови, починається процес остеоінтеграції, тобто імплантат, який може мати як циліндричну, так і гвинтову форму з отворами чи без них, закріпляються у кістці не тільки за рахунок форми, але й за рахунок утворення кісткової тканини безпосередньо на його поверхні — "відкладання" кісткової тканини на поверхні імплантата і "введення" її в структуру поверхні.

3.

Інсерт-імплантація (внутрішньослизова) — це введення металевого імплантата кнопкової форми в слизову оболонку коміркового відростка чи частини.

4.

Субмукозна імплантація, чи підслизова, — це введення магнітів у перехідну складку для досягнення клапанної зони і ретенції знімних протезів.

5.

Підокісні імплантати (субперіостальні) — литі металеві каркаси із благородних сплавів чи нержавіючої сталі. їх виготовляють індивідуально на основі анатомічного відбитка, отриманого із коміркового відростка чи частини. Після припасування і встановлення на місце каркас покривають наперед відсепарованим слизово-окісним клаптем та ушивають. Крізь клапоть у ротову порожнину випинаються металеві штифти, які можуть бути опорою для незнімних мостоподібних протезів чи додатковими ретенційними елементами для знімних протезів. їх можна використати як на верхній, так і на нижній щелепах, але в більшості випадків субперіостальні імплантати застосовують на нижній щелепі.