— володіти достатньою механічною міцністю;.
— легко піддаватися обробці;.
— добре стерилізуватися;.
— бути дешевими.
Найбільше відповідають цим вимогам титан і керамічні матеріали. Особливого поширення набули імплантати з титану і його сплавів, із керамічних матеріалів, титанові з керамічним покриттям чи з покриттям із гідроксіапатиту.
М.З. Міргазізов на основі аналізу біомеханічних властивостей різних матеріалів запропонував таку класифікацію:.
1) матеріали і конструкції з низьким рівнем біомеханічної сумісності (НБСматеріали);.
2) матеріали і конструкції із середнім рівнем біосумісності (СБС-матеріали);.
3) матеріали і конструкції з високим рівнем біомеханічної сумісності (ВБСматеріали).
Низький рівень біомеханічної сумісності характеризується повною невідповідністю між фізико-механічними властивостями, механічною поведінкою матеріалу і біологічних тканин, які взаємодіють з конструкцією, виготовленою із цього матеріалу.
Середній рівень біомеханічної сумісності характеризується такими ж ознаками, як і низький рівень, але є принципова різниця: матеріал здатний підвищувати рівень біомеханічної сумісності конструкції після інтеграції із тканинами організму. Наприклад, біомеханічні властивості пористого титану покращуються після проростання у нього кісткової тканини.
Високий рівень біомеханічної сумісності передбачає максимальне споріднення фізико-механічних властивостей тканин організму, з якими вони функціонально взаємодіють. Фізико-механічні властивості матеріалу і тканин організму підпорядковуються єдиному закону деформування і відновлення форми.
Із усіх перерахованих металевих матеріалів найбільшою стійкістю до корозії володіє титан і його сплави, що дозволяє здійснювати пожиттєву імплантацію титанових конструкцій в організм хворого. Висока біосумісність зумовлена значно зниженим іонним обміном на поверхні розподілу "імплантат — жива тканина", що забезпечує стабільну регенерацію клітин. Особливу цікавість викликають сплави на основі нікеліду титану.