— прогресивна резорбція кісткової тканини стінок комірок;.
— зміна оклюзійної поверхні в результаті зміщення зубів як наслідок утворення трем, діастем;.
— утворення передчасних контактів на оклюзійній поверхні деяких зубів у центральній, бічній, передній оклюзії унаслідок зміщення деяких зубів;.
— абсцедування у разі загострення.
Характер та ступінь вираженості порушень визначаються:.
1) етіологічними чинниками (їх поєднанням);.
2) тривалістю захворювання;.
3) станом зубних рядів (вид прикусу, наявність дефектів, патологічна стертість та інші захворювання);.
4) гігієнічним станом ротової порожнини;.
5) компенсаторними можливостями організму і зубо-щелепної системи.
Критеріями оцінки важкості захворювання є ступінь вираженості та поширеності запального процесу, глибина пародонтальних кишень, ступінь резорбції кісткової тканини стінок комірок, ступінь рухомості зубів і їх зміщення.
Особливу увагу під час діагностики уражень тканин пародонта на ортопедичному прийомі (крім загальновідомих клінічних методів дослідження) слід зосередити на складанні одонтопародонтограм, оклюзіографії, вивченні діагностичних моделей, рентгенологічному дослідженні, електроодонтодіагностиці, вимірюванні рН слини та ясенної рідини, реопародонтографїї.
Вивчення оклюзійних контактів проводять за допомогою оклюзіограм і діагностичних моделей.
Оклюзіографія — метод отримання оклюзійних контактів на тонких пластинках воску за умови зімкнутих зубних рядів. У нормі за наявності ортогнатичного прикусу на смужці воску визначається лінійний контакт у ділянці фронтальних зубів і точковий — у ділянці бічних, але на цих ділянках зберігається найтонший шар воску. У разі надмірних контактів на тій чи іншій ділянці воску утворюються отвори (за відсутності контактів відбитка на воску не залишається). Наклавши пластинку воску на діагностичну модель, за допомогою олівця переносять ділянки надмірних контактів на модель зубів і визначають зони зішліфування. Найкращі умови для отримання та аналізу оклюзіограм забезпечує тимчасове шинування дротяними чи оральними шинами, фіксованими за допомогою клею, які не покривають оклюзійні поверхні.
На діагностичних моделях можна уточнити характер оклюзійних співвідношень з боку язика: співвідношення піднебінних і язикових горбків, розміщення різального краю різців та ікол нижньої щелепи по відношенню до слизової оболонки коміркового відростка верхньої щелепи, а також визначити ступінь нахилу зубів по відношенню до оклюзійної площини, наявність проміжків між ними, ступінь зміщення їх у вертикальній площині. Крім того, на діагностичні моделі наносять схему конструктивних елементів лікувальних апаратів, які планується використати для лікування тканин пародонта.
Під час рентгенологічного дослідження у хворих на пародонтит виявляють резорбтивні зміни кісткової тканини коміркових відростків та частини і деструктивні процеси різного ступеня вираженості в пародонті.
На початковій стадії у міжзубних перегородках у деяких випадках не виявляють ніяких змін. Іноді спостерігається "просвітлення" їх верхівок — початковий процес остеопорозу, деструкція кортикальної пластинки на верхівці перегородки.
У подальшому виявляють збільшення петлистості губчастої кістки в ділянці верхівок, зникнення верхівок, розширення періодонтальної щілини. Прогресування процесу призводить до поступового зникнення кісткової тканини перегородок на різному щодо кореня рівні. Це дозволяє виділити чотири ступені деструкції кісткової тканини:.
I ступінь — початковий, без зникнення кісткової тканини на протязі ураження;.
II ступінь — зниження висоти міжзубних перегородок на 1/4—1/3 довжини кореня;.
III ступінь — зниження висоти на 1/2 довжини кореня;.
IVступінь — резорбція міжзубних перегородок більше ніж на 1/2 довжини кореня.
Одночасно з посиленням резорбції кісткової тканини збільшується вираженість ознак остеопорозу на ділянках міжзубних і міжкореневих перегородок, що збереглися, розширюється періодонтальна щілина.
Для пародонта характерне те, що деструкція кісткової тканини відбувається лише в комірковому відростку верхньої щелепи чи комірковій частині нижньої щелепи. Структура кісткової тканини в інших відділах не змінена.
Одним із симптомів, що характеризує ступінь вираженості запального процесу в разі пародонтиту, є зміна електрозбудливості пульпи зуба, що свідчить про втягнення у процес судинно-нервового пучка зуба. На початковій стадії пародонтиту у деяких випадках спостерігається підвищення електрозбудливості пульпи на 1 — 1,5 мкА, далі — зниження до 15—20 мкА, а за умови значного ступеня вираженості запалення та тривалого процесу цей показник складає 30—40 мкА.
Під час запального процесу відбувається зміна рН слини і ясенної рідини, а саме зміщення рН до 4,6—5,1 (закислення змішаної слини та ясенної рідини).
Відомо, що залежно від важкості процесу збільшується кількість ясенної рідини: за умови легкого ступеня вона дорівнює 0,52 мг, середнього і важкого — до 1,53 мг.