Виняток із цього правила можливий, якщо в ротовій порожнині з одного боку верхньої щелепи збережено ікло, а з другого — добре виражений комірковий горб, тобто є два пункти анатомічної ретенції. Досить часто показання до видалення зубів розглядали лише як спосіб покрашення фіксації протеза, не звертаючи при цьому уваги на порушення фізіологічних процесів у ротовій порожнині, які наставали після видалення. Адже зміни, що наставали, зумовлювали серйозні психологічні проблеми у багатьох хворих. Збереження зубів не лише покращує звикання до протеза, але й служить зв"язком судинної та нервової систем зі всім організмом. Видалення останнього зуба призводить до зникнення відчуття жування на природних зубах. Із втратою останнього зуба щелепи набувають нової якості як в морфологічному, так і в функціональному відношенні.

Абсолютними показаннями до збереження зубів на верхній щелепі є погані умови для фіксації повного протеза: незрощення твердого і м"якого піднебіння, мікрогнатія, набуті дефекти твердого піднебіння, рубці в ділянці перехідної складки і протезного ложа, що заважають створенню замикального клапана.

Відносними показаннями до збереження зубів є невпевненість у можливості доброї фіксації повного знімного протеза на верхній щелепі, підвищений блювотний рефлекс та невпевненість лікаря щодо результатів протезування. У будь-якому разі лікарю слід зважити функціональну цінність кожного зуба перед видаленням.

Відношення до одиночного (останнього) зуба на нижній щелепі більш щадне. Адже умови для фіксації повного знімного протеза на нижній щелепі складніші і тому кожен зуб, навіть з II ступенем рухомості, може тимчасово служити для фіксації протеза. Більшість одиночних зубів потребують спеціальної підготовки перш ніж вони можуть бути використані з метою протезування. Це пов"язано з подовженням позакоміркової частини зуба і, відповідно, вкороченням внутрішньокоміркової. Методом корекції є вкорочення коронки зуба з попереднім депульпуванням чи без нього.