На нижній щелепі нерідко зустрічаються екзостози, кісткові утворення, що розміщуються на її внутрішній поверхні, вище від основи коміркової частини, частіше в ділянці премолярів. Вони можуть бути одиночні, множинні, симетричні, асиметричні, розміщені у вигляді суцільного валикоподібного кісткового напливу.

За ступенем вираженості П. Танрикулієв виділяє екзостози трьох типів: дрібні (приховані), середні і великі.

Дрібні (приховані) — невидимі екзостози, які виявляються під час пальпації. До них відносять екзостози розміром не більше ніж 3 мм в діаметрі.

До середніх відносять екзостози величиною з горошину (понад 3 мм), до великих — ті, що досягають величини грецького горіха і розміщуються звичайно в ділянці кількох зубів. Різні за формою, кількістю і розмірами кісткові утворення зустрічаються на середині підборіддя з внутрішнього боку. Часто спостерігаються кісткові утворення у вигляді гострих країв коміркової частини. На беззубій нижній щелепі вони представлені кістковими гребенями, що різко випинаються, в ділянці другого і третього молярів з язикового боку і фронтальних зубів — з губного.

Найрадикальнішим методом є оперативне видалення екзостозів, але перед протезуванням беззубої нижньої шелепи слід вирішити питання, чи проводити операцію з одного боку, чи з обох одночасно. Видалення екзостозів проводиться через трапецієподібний розріз, за допомогою якого утворюють клапоть з широкою основою на дні порожнини рота. У такому разі клапоть отримує добру живильну ніжку. Якщо ж основа клаптя буде розташована на верхівці коміркової частини нижньої щелепи, живлення його може порушитися.

Пластика коміркової частини характерна для нижньої щелепи, де умови для протезування ускладнені. Проводять пластику коміркової частини нижньої щелепи шляхом підсадки трупного хряща чи імплантатів із пластмаси. Відомі такі методики, що використовувалися:.

1) пластика свіжого трупного хряща, спосіб його зберігання складний і недоступний у масовій практиці;.

2) використання пластмасових імплантатів, металевих підокісних імплантатів не виправдало покладених на них надій. Доцільнішим є використання субперіостальних та ендоосальних імплантатів.