Серед механічних способів фіксації насамперед необхідно пригадати спосіб фіксації П. Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які згодом були замінені на спіральні. Метод не знайшов широкого використання через велику кількість ускладнень.

До механічних методів фіксації треба віднести також методи, які були запропоновані Вайном: для збільшення маси протеза на нижню щелепу в базис уводили вольфрам. Паршин запропонував вкладку із олова масою 30—40 г, Зельбах — використовувати амальговану пластмасу з наступним її покриттям звичайною пластмасою. На жаль, усі методи механічної фіксації є неефективними у зв"язку зі специфічними умовами, в яких функціонують повні знімні зубні протези.

Біомеханічні методи для свого використання потребують певних умов, які відрізняються від механічних. Це насамперед використання анатомічних утворень, або, як їх ще називають, анатомічної ретенції. Під анатомічною ретенцією розуміють природні анатомічні утворення, які розміщені на поверхні протезного ложа і перешкоджають зміщенню протеза, або форму самого протезного ложа. До таких утворень належать комірковий відросток, коміркові горби верхньої беззубої щелепи, склепіння твердого піднебіння тощо. Анатомічну ретенцію можна створити також за допомогою різних пелотів, вестибулярних відростків базису, під"язикових відростків нижнього повного знімного протеза.

Анатомічна ретенція може бути використана також на верхній щелепі для застосування наясенних кламерів у разі добре вираженого коміркового відростка та збережених горбів верхньої щелепи. Як і механічні, біомеханічні методи не знайшли широкого застосування у разі протезування за повної відсутності зубів на щелепах.

В основу фізичних методів фіксації покладено створення різниці атмосферного тиску. Для використання цього методу в базисі протеза, який дотикається до твердого піднебіння, створюють камеру. Після уведення у ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння у камері створюється від"ємний тиск, що сприяє покращенню фіксації протеза. Утримувальна сила камери невелика і вона ефективна на початку дії. Використання камер дуже обмежене. Слизова оболонка під дією несприятливих чинників гіпертрофується, що може бути причиною її малігнізації.

У свій час широкого застосування набули протези з присмоктувальними камерами Рауе. Але досить швидко від них відмовилися через ускладнення, які були описані вище, а також камери призводили до перфорації твердого піднебіння.

Використання магнітів було запропоновано відносно недавно. Однієї точки зору щодо їх використання немає. Але широкого застосування вони не знайшли через складну технологію їх використання.

Біофізичні методи фіксації протезів грунтуються на законах фізики та знанні анатомічних особливостей меж протезного ложа. Тут необхідно пригадати, що використання розрідженого простору у свій час мало як негативні, так і позитивні сторони. Мається на увазі використання його не на одній окремій ділянці, а на всій площі під базисом протеза. Необхідно підкреслити, що в разі використання камери замикальний клапан виникав по її краю. Якщо урахувати це явище і межу перенести на край протеза, який контактує з межею протезного ложа, то рухома слизова оболонка, контактуючи з краєм протеза, запобігає попаданню повітря під базис.

Крайовий замикальний клапан виникає за умови, що край протеза дещо відтісняє слизову оболонку перехідної складки. Для створення цих сприятливих умов необхідна участь слизової оболонки, яка розміщена дещо вище від перехідної складки. Ділянки слизової оболонки, які беруть участь у створенні крайового клапана, називають клапанною зоною. Треба зазначити, що це поняття не анатомічне, а функціональне.

Під час жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та слизовою оболонкою збільшується, а об"єм повітря залишається стабільним. За рахунок цього під базисом протеза створюється і зберігається від"ємний тиск, що утримує протез на протезному ложі.

Чинником, що покращує фіксацію знімних протезів, є адгезія. Адгезія виникає між двома поверхнями, які дуже сильно пришліфовані і між ними знаходиться тонкий шар рідини — тоді вони змикаються одна з одною. Слина в такому разі забезпечує адгезію, вона є адгезивом.