— порушення форми зуба чи його положення у зубному ряді, що зумовлює зникнення клінічного пояса;.

— хронічну мікротравму (перевантаження) тканин пародонта: через змінену функцію жування унаслідок втрати частини зубів, хронічних та рецидивних захворювань слизової оболонки, захворювань скронево-нижньощелепного суглоба; кламерами знімних протезів, консольними чи неякісно виготовленими мостоподібними протезами.

До загальних чинників відносять загальносоматичні захворювання, що зумовлюють порушення гемодинаміки як у всьому організмі, так і безпосередньо в пародонті. Необхідно враховувати взаємозв"язок різних етіологічних моментів.

З позиції тріади причина—субстрат-наслідок у разі захворювань пародонта загальні чинники, такі, як авітамінози, ендокринні та інші загальносоматичні розлади, лише умовно можуть бути віднесені до етіологічних.

Загальносоматичні захворювання призводять до зниження функціональних та реактивних можливостей тканин пародонта.

Знання фізіологічних функцій, реакцій усіх компонентів тканинного комплексу пародонта на вплив домінантного чинника зовнішнього середовища — функціонального жувального навантаження, місцево діючих хронічних травматичних чинників, а також бактеріальних чинників з урахуванням загальносоматичного стану обстежуваного дозволяє з великою вірогідністю визначити у кожному конкретному випадку специфіку виникнення та розвитку захворювань пародонта.

Пусковими елементами у механізмі розвитку пародонтиту є мікробна бляшка з наступним утворенням над- і під"ясенного зубного каменя. Утворенню зубного нальоту сприяє порушення функції жування — відсутність зубів-антагоністів чи однобічне жування через біль у будь-якій ділянці ротової порожнини, наявність знімних і незнімних протезів, кількісні та якісні зміни ротової рідини.

Аналогічно поширюється запальний процес під впливом хронічної травми ясенного краю. Під впливом мікробної бляшки та травми ясенного краю запальний процес спочатку розвивається у ділянці ясенної борозни зі втягненням у процес епітелію прикріплення, що різко знижує його бар"єрні властивості.

Ще однією причиною розвитку пародонтиту слід вважати хронічну мікротравму пародонта, іншими словами, функціональне перевантаження. Під мікротравмою слід розуміти багаторазовий однотипний механічний вплив на зуб сил жувального тиску, що не перевищує меж фізичного опору тканин пародонта. Під впливом цих сил не відбувається ушкодження анатомічної цілісності пародонта, а виникають порушення функціонального стану його тканин.

Розрізняють перевантаження (мікротравму), зумовлене впливом сили, незвичайної за частотою, тривалістю, характером, напрямком та величиною. Збільшення навантаження на зуб і часткова зміна напрямів його дії спостерігаються у разі використання коронок, вкладок, пломб, мостоподібних протезів, які підвищують оклюзійні контакти.

Якщо під час рухів нижньої щелепи вперед чи вбік оклюзійні контакти припадають на ті чи інші ділянки протеза, то переважають сили тиску, які діють на зуб під кутом до довгої осі. У такому ж напрямку діє додаткове навантаження від утримувального плеча кламера. Незвичне за напрямком навантаження розвивається у разі використання опорно-утримувального кламера чи атачмена у протезах, які заміщують кінцеві дефекти зубного ряду.

Незвичне за тривалістю дії та напрямком навантаження на пародонт виникає за умови часткової втрати зубів, особливо жувальних, та у разі бруксизму. У всіх випадках пародонт окремих зубів чи їх групи потрапляють у нові умови функціонування, що зумовлює розвиток різноманітних компенсаторно-пристосувальних реакцій. З часом настає виснаження компенсаторних механізмів, що призводить до розвитку дистрофічно-запальних процесів. Розвиток запального процесу під впливом порушень функції жування починається від змін у судинах періодонта з переходом через внутрішньокісткові судини на тканини ясен.