У Кримську війну (1853—1856 pp.) М.І. Пирогов уперше застосував жорстку гіпсову пращоподібну пов"язку у разі переломів нижньої щелепи і запропонував поїльник для годування поранених.
На початку XX ст. Фальтін і Петров для лікування хворих із стійко зміщеними уламками щелеп запропонували застосовувати постійне витяжіння. У 1916 р. С.С. Тігерштедт виготовив серію шин із алюмінієвого дроту.
У 20—30-х pp. минулого століття Д.А. Ентін, А.А. Лімберг, А.Я. Катц, М.М. Ванкевич, а в період 40-45-х pp. — А.І. Бетельман, В.Ю. Курляндський, І.М. Оксман, 3-Я. Шур запропонували багато ефективних апаратів і протезів, а також розробили і науково обгрунтували нові організаційні форми лікування поранених з наслідками травм, деформаціями та дефектами в щелепно-лицевій ділянці.
Щелепно-лицева ортопедія тісно пов"язана з іншими розділами стоматології і загальноклінічними науками: хірургічною стоматологією, терапевтичною стоматологією, загальною хірургією. У щелепно-лицевій ортопедії, як і в цілому в ортопедичній стоматології, застосовуються однакові методи і технології виготовлення протезів, апаратів, спільним є й устаткування зубопротезних лабораторій та зубопротезні матеріали.
Медикаментозне, дієтичне та фізіотерапевтичне лікування є складовою частиною комплексного лікування хворих як зі щелепно-лицевою патологією, так і з патологією внутрішніх органів. У щелепно-лицевій ортопедії використовують такі терміни: аномалія, деформація, дефект, травма. Аномалія, деформація, дефекти можуть бути вроджені чи набуті, травми — тільки набуті (допологові, пологові, у процесі розвитку організму людини).
Крім функціональних й естетичних порушень ушкодження щелепно-лицевої ділянки завдають тяжкої психічної травми. Ці потерпілі потребують комплексного лікування, спрямованого на швидке і повне одужання. Важливою складовою частиною його є ортопедичне лікування, основний принцип якого — створення повноцінного протеза, що відновлює функції органів цієї ділянки, та естетична ефективність.