Крім суб"єктивних методів дослідження використовують низку клінічних та лабораторних методів. Серед них: шкірні проби на гаптени Ni, Cr, Co, мономер (СПТ — скарифікаційно-плівковий тест); проба з експозицією, лейкопенічна проба, тест хімічного серебріння поверхні акрилового протеза; метод пасивного перенесення антитіл (реакція Оварі); імунологічні дослідження (вивчення ЕРОК, Т- і В-лімфоцитів, що мають Сз-рецептори; Т- і В-лімфоцитів з Fc-рецепторами для IgG; О- і Т-лімфоцити до рецептора Сг; секреторних імуноглобулінів слини; рівня лізоциму в слині; реакції гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ).
Для алергійного стоматиту, що спричинений протезним матеріалом (металами, акрилатами), характерні такі діагностичні критерії дослідження:.
1) клінічний аналіз крові: лейкопенія, лімфоцитоз, зменшення кількості сегментоядерних лейкоцитів;.
2) шкірні проби на гаптени Ni, Cr, Co та мономер-позитивні;.
3) імунологічні показники: зміна функціонального стану Т- і В-лімфоцитів, зниження рівня SIgA, позитивна реакція гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ), зниження рівня лізоциму в слині.
Основні діагностичні тести у разі алергійного стоматиту — імунологічні і алергійні.
Проба з експозицією: на деякий час (1-2 дні) протез видаляють. У такому разі реакція звичайно позитивна — стан хворого покращується.
Провокаційна проба: введення протеза погіршує суб"єктивні відчуття і клінічну картину, реакція позитивна.
Нашкірна аплікаційна проба з пластмасою: на внутрішню поверхню передпліччя накладають пластмасову стружку, замішану з водою (кашка), і закріплюють за допомогою лейкопластира чи бинта. Результати оцінюють за чотирьохбальною системою.
Шкірна проба (скарифікаційно-плівковий тест — СПТ). Ін"єкційною голкою на згинальній поверхні передпліччя роблять паралельні (з проміжками в 3—4 мм) подряпини довжиною 10 мм, так, щоб не з"явилася кров. На скарифікації наносять спиртові розчини солей (5 % хлориду нікелю; 5 % нітрату кобальту; 0,5 % хромату калію) чи посипають подряпини подрібненим порошком, який взято з базисного матеріалу протеза, зверху покривають плівкоутворювальним складом (використовують клей БФ медичного призначення). Контролем є плівкоутворювач. Реакцію оцінюють через 48 г за загальноприйнятою в алергології чотирьохбальною системою: слабкопозитивна реакція (+) — еритема до 5 мм; позитивна середнього ступеня (++) — інфільтрація та еритема 5 мм; різко позитивна (+++) — інфільтрація та еритема 10 мм; позитивна різкого ступеня (++++) — інфільтрація та еритема 20 мм. Скарифікаційно-плівковий тест простий у проведенні і безпечний.
Лейкопенічна проба. У хворого проводять забір крові з пальця і підраховують вихідну кількість лейкоцитів без протеза, натще, потім повторно досліджують кров на лейкоцити через 3 год користування протезом. Порівнюють дані першого і другого аналізів. Зменшення кількості лейкоцитів на 1000 в 1 мм
свідчить про наявність сенсибілізації до пластмаси: пробу вважають позитивною. Не рекомендується проведення лейкопенічної проби в гострий період алергії, під час підвищення температури тіла й інших соматичних захворювань.
Тест хімічного серебріння поверхні акрилового протеза. Внутрішню поверхню акрилового протеза миють водою з детергентом чи іншими знежирювальними речовинами, після чого поверхню пластмаси сенсибілізують у розчині дихлориду олова (SnCh). Механізм дії дихлориду олова зводиться до адсорбції його на поверхні пластмаси, створюючи центри кристалізації, які сприятимуть наступному процесу відновлення металу.
В основі процесу хімічного серебріння — реакція відновлення срібла і його сполук. Для реакції беруть нітрат срібла (AgNo
) чи комплексну сіль (Ag (NH
)
). Як відновник використовують глюкозу, формальдегід. У результаті реакції на внутрішній поверхні протеза (зовнішню поверхню покривають воском) осідає тонкий шар срібла.
Проба позитивна, якщо зникають чи значно зменшуються суб"єктивні відчуття. Стан слизової оболонки протезного ложа при цьому покращується.
Для визначення природи алергійної реакції на пластмасу можна рекомендувати метод пасивного переносу антитіл — реакцію Оварі. Дослідження проводять на морських свинках.
Для проведення одного досліду використовують 6 тварин. Сироватку крові хворого в розведенні 1:4, 1:10, 1:40, 1:80, а також нерозведену сироватку вводять морським свинкам підшкірно по 0,1 мл в кілька місць уздовж хребта на відстані.
5 см одне від одного. Для контролю уводять сироватку здорової людини. Через.
6 год уводять 0,5 % розчин синьки Еванса з розрахунку 0,25 мл на 100 кг маси тіла тварин. Ще через 20 хв також внутрішньовенно вводять 1 мл антигену. Як антиген використовують мономер пластмаси "Етакрил", розведеної оливковою олією 1:100. Реакція оцінюється за появою інтенсивного забарвлення у визначеному місці введення сироватки, що містить антитіла. Позитивна реакція свідчить про наявність у крові специфічних антитіл.
Імунологічні дослідження складні, проводяться згідно з відповідними методиками у спеціалізованих лабораторіях і стаціонарах.