А.Я. Катц і З.П. Гельфанд (1937) модифікували цей метод, замінивши воскові прикусні валики на стенсові, а також змінили методику формування оклюзійної кривої під час наступної постановки зубів. За їхньою методикою прикусні валики за шириною і висотою приблизно повинні відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку чи частині, висота та співвідношення їх контролюється і коригується у ротовій порожнині хворого.
Корекція валиків у ротовій порожнині дозволяє, по-перше, їх припасувати, а, по-друге — хворий звикає закривати рот без спонукання з боку лікаря. Усі ці маніпуляції призводять до втоми жувальних м"язів, що і буде сприяти встановленню щелеп у положення відносного фізіологічного спокою, а це, в свою чергу, полегшить визначення правильного центрального співвідношення їх. Сагітальна і поперечна криві формуються за допомогою феномена Христенсена.
Для цього валики покривають кашкою із пемзи або наждака, після ного пропонують пацієнту виконати різноманітні рухи нижньої щелепи. Потім на валиках роблять помітки та фіксують у ротовій порожнині в положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом.
Постановку штучних зубів починають на моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на восковий. При цьому всі зуби, за винятком бічних різців (вони віддалені на 0,5 мм), повинні торкатися площини нижнього оклюзійного валика. Постановка зубів на нижній щелепі проводиться у щільному контакті з антагоністами верхньої щелепи. Використання даної методики економить час, не вимагає застосування дорогих анатомічних артикуляторів, знижує відсоток помилок під час визначення центрального співвідношення щелеп, тим самим зменшує кількість браку і переробок протезів.