Вторинний травматичний синдром — патологічний комплекс симптомів, що виникає на тлі захворювань тканин пародонта. Підґрунтям вторинного синдрому є травматична оклюзія. За цих умов навіть звичайне навантаження під час жування перевищує толерантність прилеглих до зуба тканин і перетворюється у травмувальний чинник.

Підґрунтям патогенезу вторинної травматичної оклюзії є патологічні зміни в тканинах пародонта. У такому разі в опорних тканинах зубів на протязі усього зубного ряду розвиваються дегенеративні і запальні процеси, що супроводжуються резорбцією кісткової тканини коміркового відростка чи частини, гінгівітом, руйнуванням періодонта з утворенням кишені, гноєтечею. Резорбція кісткової тканини комірок призводить до порушення нормальних біологічних закономірностей будови і функції пародонта. З цього моменту відбуваються докорінні зміни силових (біомеханічних) взаємовідношень між зубами і прилеглими тканинами.

Вторинна травматична оклюзія неминуче призводить до функціонального травматичного перевантаження зубів і, як наслідок, сприяє руйнуванню тканин. Створюється замкнуте коло: дистрофічно-запальні зміни в пародонті призводять до функціонального травматичного перевантаження, що прискорює його руйнування.

Клінічна картина вторинної травматичної оклюзії різноманітна і залежить від віку хворого, форми основного захворювання, його важкості, стадії розвитку, наявності дефекту зубних рядів, аномалій прикусу чи положення зубів, патологічної стертості та інших травматичних чинників.

Травматичну оклюзію, що виникає у разі пародонтозу і пародонтиту вторинно, слід відрізняти від первинного функціонального перевантаження пародонта, що має багато подібних рис. Це необхідно тому, що лікування їх досить різне. Якщо за наявності первинної травматичної оклюзії достатньо ортопедичного втручання, то у разі вторинної вимагається комплексне терапевтичне (місцеве та загальне), хірургічне й ортопедичне лікування. Різний і прогноз. У разі первинної травматичної оклюзії після усунення перевантаження зубів у всіх тканинах пародонта виникають репаративні процеси. У дорослих як за наявності первинної, так і вторинної травматичної оклюзії слід розраховувати лише на стабілізацію патологічного процесу, тобто припинення подальшого руйнування тканин пародонта, в тому числі тканин коміркового відростка чи частини.